Про дивовижний смуток «хороших росіян»

Останнім часом — о, алілуя! — багато українських християн та церковних громад переходять на українську мову. Процес, сказати, більше, ніж нормальний. Давно пора, як мовиться. Здавалося б, тільки радіти й вітати такі починання… Але ж ні, декого такі процеси не на жарт засмучують. І кого б ви подумали? О, так, російських християн. І навіть «хороших», тих, які підтримують Україну. А також російськомовні українські віруючі — щасливої їм долі! — висловлюють стурбованість та сум через перехід громад на українську мову. І починаються маніпуляції з опери про націоналізм і таке інше. Ну, ви знаєте…

Так ось, ви мені пробачте, але я тут дещо скажу. Коротко кажучи, усе це є типовий газлайтинг! Що це таке? Нижче дам визначення, а поки що скажу так: Росія нахабно насаджує всім навколо свою «вєлікую» мову та культуру, пригнічуючи мови та культури інших народів, і абсолютно не побивається цим, навпаки, вона ще й нав’язує цим народам почуття провини (о, страшний націоналізм!), коли вони хочуть відстоювати своє. Це гидотна річ, скажу я вам! Диявольска, підла, підступна!

Вікіпедія каже: «Газлайтинг або ґазлайтинґ (англ. gaslighting) — форма психологічної маніпуляції, метою якої є змусити жертву сумніватися в адекватності свого сприйняття навколишньої дійсності, ставити під сумнів власну пам’ять та розсудливість. Поняття походить від назви п’єси «Газове світло», у якій змодельована стійка психологічна маніпуляція, що застосовується головним героєм до своєї дружини. Газлайтинг — один із основних елементів психологічного тиску в системі аб’юзивної поведінки, що є психологічною основою домашнього насильства».

Якщо просто, то це коли насильник змушує жертву почуватися неадекватною, начебто це з нею щось не так, коли вона намагається звільнитися від впливу насильника. Саме це робить Росія з тими народами, які вона прагне поневолити. Розказує старі байки про інтернаціоналізм, а насправді розширює свій немитий «рускій мір». Звучить духовно, але вкрай нечесно. І все це не минає просто так, воно формує етос та совість людей. І християни, якими б «не від світу» вони не були, не ізольовані від цього ідеологічного впливу. Змалечку все це всмоктується з молоком матері, з повітрям.

І ось живе собі добрий рускій християнин і проблеми ніякої не добачає у своєму «рускому мірі». Як так? Так і повинно бути. Хіба ні? Куди б він не поїхав, чи то в Україну, чи Білорусь, чи країни Балтики, чи Молдову, з ним мають розмовляти російською, а йому і в голову не прийде переходити на місцеву мову. А для чого? Інтернаціоналізм же ж надворі, як-не-як. І так людина може роки прожити в Україні та поняття не мати, що вона щось робить не так, як належало б робити.

Аж раптом українські громади переходять на українську. І що подумає хороший рускій християнин? Ага. Саме так! «Ой, печаль яка! Усім же добре було. А братерство яке! Для чого тепер ділити людей, утискати російськомовних, націоналізм — це зло!» Відчуваєте маніпуляцію? Газлайтинг чистої води. Не можна вестися на таке! У жодному разі. Не можна. Гнати в шию треба це газове світло зі своєї свідомості. Ми вільні та незалежні. І не росіянам нам розказувати й повчати про інтернаціональне братство. Ситі вже цими балачками. Тож тепер, дорогі російські брати, поговоримо трохи мовою, а не на язикє.

Себастьян ТЕГЗА

Благовісник, 3,2022